на відміну від вищих класів

СЕРЕДНІЙ КЛАС - поняття менеджеріальної та стратифікаційної теорій, що використовується на означення груп населення, що посідає проміжне положення між власниками і вищим керівництвом, з одного боку, та промисловими робітниками - з іншого. Поняття "С. к." слугує для обґрунтування тези про поступове зникнення класових відмінностей внаслідок розвитку індустріального суспільства, запровадження якісно нових, постіндустріальних технологій, зниження внутрішньокласової згуртованості, поширення соціальної рівноваги і послідовного здійснення трьох основних форм громадянських прав: юридичних, політичних і соціальних. Термін увійшов у науковий обіг, хоча уявлення про нього поступово видозмінюються, стають реалістичнішими. По-перше, виявилося, що С. к. зростає за рахунок розмивання меж не тільки "нижчих", а й "вищих" класів і прошарків різноманітних власників і менеджерів тощо. По-друге, що він не лише розширюється, а й розпадається, утворюючи групи, які поповнюють полярні класи. Напр., Дарендорф фіксує розмежування найманих службовців, які посідають позиції в бюрократичній ієрархії, від найманих службовців поза нею, причому бюрократи приєднуються до буржуазії, а працівники "білокомірцевих" фахів - до робітників. Внаслідок цього вихідні класи зберігаються, але стають дедалі складнішими й неодноріднішими. Саме тому, напр., робітники постіндустріального, автоматизованого виробництва тлумачаться подекуди як "новий середній клас" (Блонер, Белл). У критичному варіанті йдеться про інтеграцію представників різних класів і формування індивіда-функції, "одномірної людини" (Маркузе). Інші теоретики, визнаючи традиційний класовий поділ застарілим або ж занадто абстрактним, оцінюють формування, утворені внаслідок розмивання класів ("сервісний клас" Дарендорфа, "соціальна диференціація за статтю, віком і расою"; "належність", "когнітаріат" Тоффлера, "незалежний клас" Турена тощо), не лише як закономірні, а й як такі, що відіграють позитивну роль у суспільстві, що йде на зміну індустріальному.

n pl

1) (the C.) палата громад (тж House of С)

2) простий народ

3) провізія, раціон

4) спільне харчування (в коледжі)

* * *

1) викор. з дiєcл. у мн. простий народ ( на відміну від вищих класів); icт. третій стан

2) (Commons) члени палати громад; палата громад

3) викор. з дiєcл. в oдн. провізія е щоденний раціон на людину; спільне харчування ( у коледжі)

1) викор. з дiєcл. у мн. простий народ ( на відміну від вищих класів); icт. третій стан

2) (Commons) члени палати громад; палата громад

3) викор. з дiєcл. в oдн. провізія е щоденний раціон на людину; спільне харчування ( у коледжі)

1. (the C.) Палата громад (Велика Британія)

2. простий народ (на відміну від вищих класів)

3. іст. третій стан

- House of C. Палата громад (Велика Британія)

- "global commonss" загальне надбання

1. n

1) прапор, стяг; штандарт

2) норма, стандарт, зразок, мірило; модель

3) критерій

4) одиниця виміру; міжнародна одиниця

5) грошовий стандарт

6) тех. норматив

7) проба (коштовного металу)

8) клас (у початковій школі)

9) розм. людина

10) тех. стандарт (будівельного матеріалу)

11) стояк; підставка; опора

12) тех. станина

13) військ. опорна сошка (міномета); станина (гармати)

14) штамбова рослина

15) дерево, залишене на розведення

16) памолодь

17) амер. стовп

2. adj

1) стандартний, нормальний, типовий; що відповідає установленому зразку

2) загальноприйнятий, нормативний, зразковий, взірцевий

3) класичний; випробуваний часом

4) стоячий

5) бот. штамбовий

* * *

1) прапор, штандарт

2) стандарт, норма; зразок; рівень; pl моральні е соціальні норми; критерій; еталон, одиниця виміру; грошовий стандарт

3) тex. нормаль; норматив

4) проба ( дорогоцінного металу)

5) клас ( у початковій школі)

6) зріст ( людини)

7) тex. стандарт (міра об'єму будівельного матеріалу- 4, 7 м3)

8) середній розмір ( одягу); розмір для стандартної фігури

9) неодмінний номер у програмі ( пісня)

1) нормальний, стандартний, який відповідає встановленому зразку

2) загальноприйнятий, нормативний, зразковий

3) зразковий, класичний; який витримав перевірку часом

4) середній, нормальний ( про фігуру)

5) який відповідає санітарному стандарту ( про продовольство не вищих сортів)

1) стояк; стійка; підставка; опора; cл. стовп

2) тex. станина; стояк ( водопроводу); вiйcьк. станок ( гармати); опорна сошка ( міномета)

3) штамбова рослина

4) лic. памолодь

5) бoт. прапор, парус ( у бобових)

1) стоячий

2) штамбовий

1) прапор, штандарт

2) стандарт, норма; зразок; рівень; pl моральні е соціальні норми; критерій; еталон, одиниця виміру; грошовий стандарт

3) тex. нормаль; норматив

4) проба ( дорогоцінного металу)

5) клас ( у початковій школі)

6) зріст ( людини)

7) тex. стандарт (міра об'єму будівельного матеріалу- 4, 7 м3)

8) середній розмір ( одягу); розмір для стандартної фігури

9) неодмінний номер у програмі ( пісня)

1) нормальний, стандартний, який відповідає встановленому зразку

2) загальноприйнятий, нормативний, зразковий

3) зразковий, класичний; який витримав перевірку часом

4) середній, нормальний ( про фігуру)

5) який відповідає санітарному стандарту ( про продовольство не вищих сортів)

1) стояк; стійка; підставка; опора; cл. стовп

2) тex. станина; стояк ( водопроводу); вiйcьк. станок ( гармати); опорна сошка ( міномета)

3) штамбова рослина

4) лic. памолодь

5) бoт. прапор, парус ( у бобових)

1) стоячий

2) штамбовий

МЕТАФІЗИКА ( від грецьк. μετά; φνσικά - після фізики) - філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття. Термін "М." ввів систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський (І ст. до н. е.), стосовно групи трактатів про "буття саме по собі". Сам Аристотель називав науку, що викладена в цих книгах, "першою філософією", "наукою про божество" ("теологією"), або просто "мудрістю". Умоосяжний, теоретичний характер цієї науки протиставляв сфері практичного досвіду, чим утверджується вища цінність М. Аристотель тут виступав як учень Платона. Однак, якщо для Платона існує лише одна філософія - мудрість, що спрямована на пізнання істинно сущого, тобто ідей, то Аристотель відрізняє "першу філософію" від другої ("фізики") і в такий спосіб закріплює за М. статус вищого знання про першопричини буття, знання, що існує як мета людського життя і джерело насолоди. Середньовічна філософія вважала М. вищою формою раціонального пізнання буття, але такою, що підпорядкована одкровенню. В її річищі детально тлумачилися проблеми співвідношення свободи і необхідності, загальних понять, можливості богопізнання за аналогією з пізнанням вищих родів сущого - блага, істини тощо. М. Нового часу долає межі теології. Зазнавши значного впливу натурфілософських ідей Відродження, М. насичується природничонауковою тематикою і водночас актуалізує у своєму проблемному корпусі питання гносеології. М. раціоналізму Щекарт, Спіноза, Ляйбніц) розвивалася в тісному зв'язку із традиційною онтологією. "Емпірична М." різко виступала проти гіпостазування сутностей, характерного для схоластичної філософії. У XVI - XVII ст. формується т. зв. нім. "шкільна", або "університетська", Неосхоластична М. Вона виникла внаслідок перенесення на нім. протестантський ґрунт ісп. єзуїтської М., що набула розвитку у працях Суареса. У нім. "шкільній" М. предмет визначається за Аристотелем: суще, стани сущого і види сущого; суб'єкт розглядається як: суб'єкт пізнання, граматичний суб'єкт, предмет дослідження. Одними із перших нім. проф. М. були Корнеліус Мартині (1568 - 1621), Якоб Мартині (1570 - 1649), Клеменс Тимплер, Абрахам Калов (1612 - 1686). Класична М., що репрезентована насамперед творами Вольфа, становить своєрідну трансформацію "шкільної" неосхоластичної М. Вольф вводить у М. картезіанський принцип "cogito, ergo sum." Це змінює характер викладу матеріалу та його послідовність: онтологія, загальна космологія, емпірична психологія, раціональна психологія, природна теологія. Кант звернув увагу на здатність М. періодично відновлюватися в культурі. М. є завершенням культури людського розуму і, за Кантом, можлива як систематичне знання, виведене із чистого розуму. Він вводить розрізнення М. природи і М. звичаєвості; остання є такою сферою, де суперечності чистого розуму знаходять практичне розв'язання. Проте Кант не побудував системи М., обмежившись дослідженням протиріч, в які доконче потрапляє розум у намаганні синтезувати завершену картину світу. Фіхте і Шеллінг, спираючись на кантівський принцип активності суб'єкта, прагнули створити позитивну М. З цією метою вони тлумачать діалектику розуму не як теоретичну безвихідь, а як рушій мислення, що веде до істини. Гегель вперше протиставив М. і діалектику як два різних методи пізнання. Разом з тим він розумів свою власну філософію як "істинну М.", "науку наук". У марксизмі зберігається тлумачення М. як методу, протилежністю якого є діалектика - спосіб мислення і вчення про розвиток буття і мислення. У друг. пол. XIX ст. складається негативне ставлення до М., особливо її гегелівської версії. Антиметафізичну спрямованість має антропологія Фоєрбаха, ірраціоналізм К'єркегора, волюнтаризм Шопенгауера. Проти М. були налаштовані позитивізм і неокантіанство. З критикою позитивного ставлення до М. виступили академічні й університетські філософи України (Юркевич, Гогоцький, Ліницький, Козлов). У рос. філософській традиції В. Соловйов розробив пантеїстичну "М. Всеєдності". Флоренський, Булгаков, Франк поєднували пошуки М. із проблемою антроподицеї. На Заході Гартман, спираючись на критичну онтологію, прагнув по-новому осмислити проблеми М. Неотомісти (Жильсон, Маритен) актуалізували метафізичні принципи середньовічної схоластики. У певний спосіб відновлюються підставові принципи традиційної М. також у філософії процесу Вайтгеда, феноменології Гуссерля, екзистенціалізмі. Гайдеггер, критикуючи М. як тип західноєвропейської культури, намагався повернутися до М. в її доплатонівській формі Н. еопозитивісти, спочатку відкинувши М. (напр., ранній Вітгенштайн), врешті-решт приходять до визнання проблематики М. Критичний раціоналізм Поппера також стверджує право М. на існування. У теорії "трьох світів" він обґрунтовує буття фізичного і ментального світів, а також світу об'єктивного знання. Постструктуралістський філософський дискурс перейнявся метою "деконструкції" (Деррида) попередньої метафізичної традиції. Дельоз і Гваттарі вважають, що клас філософії буття, починаючи з Платона й Аристотеля, оперує незмінними бінарними опозиціями типу "субстанція - акциденція", "об'єкт - суб'єкт", і протиставляють їм філософію становлення. Разом з тим сучасний філософський дискурс залишає за М. право на осмислення ситуації буття людини у світі.